Команда добровольців із Сумської обласної лікарні три тижні надавала допомогу дітям та дорослим
ТРИ тижні – з 2 по 23 липня – невелика, проте «бойова» команда медиків Сумської обласної клінічної лікарні працювала в Херсоні. Добровольці допомагали своїм колегам, адже в деокупованій частині міста катастрофічно бракує лікарів.
Ще більше навантаження на медзаклади Херсонщини спричинив підрив дамби Каховської ГЕС, що призвело до затоплення населених пунктів регіону. Тож МОЗ кинув клич про підсилення роботи лікарень необхідними фахівцями. Від Сумської обласної лікарні поїхало троє: заступник директора Микола Савченко (який до того ще й має диплом медбрата), лікар-стоматолог Дмитро Прощайло та лікар-рентгенолог Борис Волинський. По прибутті додому ми поспілкувалися з героями медичного фронту.
“Якщо не я – то хто?”
Як зізналися нам співрозмовники, прийняти рішення про таке довготривале відрядження в небезпечний регіон, де точаться бої, було справою принциповою – якщо не я, то хто? Довго не роздумували, коли обговорили деталі з приймаючою стороною – швидко зібралися й поїхали. «Я розумів, що треба, – розповідає Микола Савченко. – Тут у нагоді став мій диплом медичного брата та практика. Коли розпочався ковід і наша лікарня почала приймати хворих, я пішов працювати позмінно у відділення. Тож добре пам’ятаю обов’язки середнього медперсоналу. Ці навички знадобилися в Херсоні – я працював асистентом лікарястоматолога».
У Дмитра Прощайла – своя історія. Справа в тому, що Херсонській дитячій обласній лікарні потрібен був дитячий стоматолог. «Мене директорка лікарні запитала, чи можу я лікувати дітей, – згадує Дмитро. – Так, адже те, що я працюю в лікарні для дорослих, не означає, що мені не доводилося мати справу з дітьми. Лікував зуби маленьким пацієнтам під час проходження інтернатури, також дітям родичів, знайомих. Словом, таких пацієнтів було достатньо. Єдине, що попросив, щоб мені онлайн показали мій майбутній робочий кабінет із обладнанням. Те, що я побачив, – мене влаштувало. Добре, що на всяк випадок із собою взяв набори інструментів та матеріали – як знав, що в Херсоні вони мені можуть знадобитися…»
Борис Волинський також довго не сумнівався з приводу відрядження: «Чого вагатися – комусь же потрібно підставити плече допомоги!»
Шлях, на три години довший
Це вже тепер медики з легкістю розповідають, як здолали дорогу до Херсону, проїжджаючи автівкою населені пункти з розстріляними ворогом будинками, понівеченими дорогами, полями… Тоді реальність була іншою і сприймалась не так, як це можна побачити на фото чи відео.
– Ми вибрали коротший шлях, проте по часу він виявився на три години довшим, – розповідає Микола Савченко. – Все через понівечені росіянами дороги. Траплялися ділянки (десятки кілометрів), які були у вибоїнах та вирвах, як решето. Їх доводилося постійно оминати. Загалом дороги там пусті. Тож спитати, чи правильно ми їдемо, було ні в кого. Трапився один військовий, каже – їдьте отуди, але там дороги немає… Та й людей немає, одні випалені посадки, поля. Хати пусті з забитими вікнами. Жах, зовсім інша реальність…
– Ближче до півдня на нашому шляху почали траплятися зруйновані селища, – додає Дмитро Прощайло. – Це було на Миколаївщині. Враження гнітючі. Ще ми побачили, що навкруги повно мін, судячи з рясно розташованих табличок. Коли проїхали Снігурівку – зустріли блокпост, по виразу облич хлопців зрозуміли: вони давно вже не бачили тут відчайдухівцивільних.
На в’їзді до Херсону сумчан зустрів «серйозний» блокпост – наші бійці перевірили не тільки документи, а й речі та автівку. Після передали, куди потрібно, що медичний десант прибув на місце дислокації. «Коли ми побачили знак «Херсон», то щиро, як діти, зраділи», – підсумував Микола Савченко.
Єдиний дитячий стоматолог у місті
Вечірнє місто було похмурим – мало автівок, зовсім не видно перехожих. Знищені заправки, постраждалі від влучань будинки, забиті вікна, непрацюючі світлофори, магазини… До обласної дитячої лікарні доїхали швидко. У медзакладі 80% вікон було вибито, їх закрили фанерою. Пацієнтів у лікарні мало, персоналу – із 400 лікарів лишилося 40. Стоматологів – жодного.
Дмитро Прощайло на час відрядження був єдиним таким фахівцем на весь Херсон.
– Із матеріалами трохи вийшла затримка, – розповідає Дмитро Володимирович. – Справа в тому, що це у нас спеціалізований магазин працює кожного дня, а в Херсоні – лише два дні. Бо він знаходиться майже біля Дніпра, там, де стріляють. Тож перші два дні в роботі довелося використовувати те, що привезли з собою з Сум. Вдячний своєму асистенту – Миколі Савченку, який відразу опанував цей напрямок. Разом нам вдавалося швидко надавати терапевтичну допомогу пацієнтам. Рекорд за день – 27 дітей!
Варто сказати, що заступник директора Сумської обласної лікарні має не тільки диплом медбрата, а й педагогічну освіту – майже 12 років працював із малюками в дошкільному закладі (від раннього до старшого віку). Тож він ще, як міг, заспокоював та розважав пацієнтів. «Микола Олексійович у мене по пів дня стояв за спиною, аби процес лікування проходив без сліз, – продовжує Дмитро Прощайло. – Перші дні до нас приводили дітей із відділень лікарні. Потім інформація розлетілася – і пішлопоїхало. Візит призначаємо на певний час, а під кабінетом вже стоїть багато пацієнтів. На жаль, люди цього регіону, в тому числі й діти, не мали змоги відвідувати стоматолога вже більше року. Тому багато було занедбаних випадків. Деяким відразу лікували по два зуби. Намагалися допомогти помаксимуму. Загалом за час роботи була надана допомога 260 маленьким пацієнтам».
Звичайна робота в надзвичайних умовах
Борис Волинський працював у Херсонській міській лікарні
ім. Лучанського в рентгенівському відділенні, був задіяний на амбулаторному прийомі та проведенні флюорографій. Рутинні дослідження в надзвичайних умовах, як зізнався молодий лікар, стали для нього більше ніж роботою.
«Здавалося, що все так, як і в Сумах, проте сприймається зовсім поіншому, – розповідає Борис Артурович. – Близько 80% пацієнтів зверталися для проходження медичних комісій від військкомату (захворювання опорнорухового апарату, хребта тощо) та профоглядів легень. Деякі зверталися самі. Наприклад, бабуся, яку за палець вкусила кішка. На рентгені була виявлена проблема – ураження кістки. Траплялися давні випадки, адже люди не могли звертатися до лікарів. Із мікрорайонів від Антонівського моста сюди важко дістатися. Особливо людям похилого віку, яких, попри війну, багато лишилося в місті».
Робочий день у лікаря розпочинався порізному – все залежало від обстрілів. Коли зранку, то не завжди о 8:00. Громадський транспорт містом курсує, а водії з метою безпеки одягнені в бронежилети. «Херсон потихеньку оговтується від пережитого – коли ми вже поверталися, то вулиці приводили до ладу – косили траву, прибирали сміття. Починали відновлювати лікарні, особисто бачив, як встановлювали вікна. На жаль, обстріли з лівого берега не припиняються…»
Гучно було і вдень, і вночі
Чи було страшно? Коли кожні півгодини щось чутно (особливо гучно на лівобережній стороні за Антонівським мостом), звикнути до цього важко, – зазначають лікарі. Та боятися за роботою було ніколи. Щоб було тихо годинудві – такого не пам’ятають. «На початку підбадьорювали один одного, мовляв, це салютують на честь нашого приїзду або ж що це грім, – згадує Микола Савченко. – А взагалі ми дорослі хлопці, тож вміємо давати раду емоціям. За потреби – готові знову ризикнути!»
За матеріалами “Ваш Шанс”
http://www.shans.com.ua/?m=nr&in=950&ir=422