Підготовка до ролі мами й тата: з чого почати?

Неможливо бути готовими до батьківства на 100% — і це абсолютно нормально. Проте зробити свій шлях комфортнішим точно можна.

Є кілька питань, усвідомлені відповіді на які допоможуть вам, як батькам, зорієнтуватися та довіритися собі.

Зокрема, такі:
→ як я можу одночасно піклуватись про свій добробут та своєї дитини?
→ де я можу знайти для себе ресурс та як організовуватиму відпочинок?
→ який приклад я хочу показати дитині щодо того, як дати раду складнощам у житті?
→ яких помилок я хочу уникнути та що я можу для цього зробити вже зараз?
→ яка допомога може мені знадобитись та де я її шукатиму?
→ яких знань та навичок мені наразі не вистачає, де я можу про це дізнатись або навчитись?

Відповіді будуть дивувати, злити, радувати — це нормально, тому що ви плануєте народити та виховувати Людину. На якомусь етапі вам може здаватись, що ви взагалі не здатні бути батьками. Не варто ігнорувати ці почуття — дайте собі час і простір і для таких сумнівів, оскільки вони можуть допомогти обрати простіший шлях. Простий — не означає менш цінний, проте він може бути більш радісним і спокійним.

Про вплив досвіду

Слід врахувати, що кожен із нас приходить до виховання своєї дитини з власного дитинства. Найбільш імовірно, що спершу ви несвідомо будете обирати ті приклади/реакції/дії/, які отримали від ваших батьків. Як це змінити? Це можливо: приймайте рішення в момент усвідомлення, що ви повторюєте «помилки» (або ж неефективні/травматичні шаблони поведінки). 

Ваші батьки, можливо, помилялись, проте, швидше за все, просто робили те, що могли, орієнтуючись на обставини, які складались у їх житті. І ви теж так робитимете.

Пам’ятайте: все, що занадто — заважає.

Забагато тривоги та піклування заважає вам і дитині дихати вільно й радіти новому дню. Увага надміру заважає сумувати й бити байдики, а саме це дозволяє створювати нові ідеї та розвивати самостійність і творчість. Забагато навчання заважає грі, яка є рушійною силою розвитку дитини. Забагато повчань — заважають дитині бачити у вас близьку людину, якій можна довіритись.

Чому не так просто бути батьками?

Передусім це стосується конфлікту між очікуваннями та реальністю. Одні діти люблять спати з батьками, інші — в окремому ліжечку. Одні спокійно сплять протягом всієї ночі, інші — мають багато перерв у сні. Хтось ходить уже в 10 місяців, а комусь потрібен час. І таких прикладів багато, тому що всі діти різні! Батькам слід усвідомити, що ви матимете справу не просто з якоюсь «теоретичною» дитиною, а з людиною, яка стає частинкою саме вашої сім’ї. Налаштуйтесь на індивідуальний підхід до її потреб — і у вас неодмінно все вийде!

Що ще може бути помічним?

→ Перш за все, пам’ятайте про повагу. Скільки б років не було вашій дитині, перед вами — людина, яка потребує поваги, емпатії та близького спілкування.

→ Акцентуйте увагу на балансі між зручністю та безпекою. Наприклад, якщо дитина любить спати з мамою — організуйте безпечний простір у спільному ліжку. Якщо любить бути на руках — без питань, але не в момент, коли мама за кермом, привчайте дитину до автокрісла тощо.

→ Обирайте та розвивайте власний стиль виховання. Майте сміливість і забезпечте простір для власної думки, обираючи серед тисяч чужих думок.

→ Не ігноруйте сумнівів щодо теорій, статей та книжок, якщо в них не вміщається характеристика вашого малюка. Усі люди — унікальні, як і шлях виховання у кожній сім’ї.

Усі ваші дії — абсолютно всі — мають виключити приниження, залякування, засудження, уникання контакту, якщо на меті — виховання без травмування.

Ділимось помічними твердженнями, на які ви можете спиратись:

→ бути надійним/ою замість ідеальним/ою;
→ бути позитивним/ою замість наляканим/ою;
→ бути послідовним/ою замість хаотичним/ою;
→ пам’ятати про виключення з будь-якого правила;
→ знати свою дитину замість очікувати ідеальної поведінки;
→ акцент виховання: щоб стати дорослою, у дитини є принаймні 18 років;
→ за емоційний фон у родині відповідають дорослі;
→ найбільша помилка батьківства: «почекаємо, переросте»;
→ хвалити означає помічати те, що потрібно закріпити, проявляти турботу;
→ тілесні покарання НЕ працюють;
→ просити пробачення — прояв сили;
→ висловлювати почуття — прояв життя;
→ обіцяти те, що неможливо виконати означає втратити довіру;
→ усі діти — різні! Кожній дитині потрібно мати власне місце в родині.

Кілька книжок, які ми радимо прочитати, щоб ваш шлях батьківства був більш усвідомленим і радісним для всієї родини:

→ «Практичне дитинознавство», Світлана Ройз (2 частини)
→ «Матера вам не наймичка», Катя Бльостка
→ «Цілуйте мене міцно», Карлос Гонсалес
→ «Важливо, щоб ваші батьки прочитали цю книжку (а ваші діти радітимуть, якщо і ви це зробите)», Філіппа Перрі
→ «Як говорити, щоб діти нас слухали. Як слухати, щоб діти з нами говорили», Адель Фабер, Елейн Мазліш

Насамкінець залишаємо для роздумів цитату британської письменниці та психотерапевтки Філіппи Перрі:

«Найкраще, що ми можемо зробити, як батьки, — це бачити перспективу. Від самого народження дивитись на немовля, дитину чи підлітка не як на тягар, який потрібно годувати, вдягати, мити, якось обслуговувати, а як на людину, з якою все життя матимемо стосунки. Такий погляд дає найкращий шанс налагодити з дитиною теплі та надійні зв’язки.

Сила-силенна рекомендацій і правил може створити враження, ніби існує оптимальна вагітність, оптимальне батьківство, оптимальне життя. Це може необачно привести вас до висновку, що існують ідеальні матері, які народжують бездоганних дітей. Такий перебіг думок може зашкодити стосункам із дітьми. Тому що дитина — не об’єкт для вдосконалення, а людина, з якою потрібно спілкуватись. Вагітність, виховання, розвиток дитини — це не проєкти. Це народження рідної людини, з якою вам спілкуватись все життя».

Rating: 5 out of 5.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.